День прапора

День прапора

Відроджена святиня - знамено України.

1-й ведучий. 23 серпня 2004 року, український народ, усі ми, вперше святкували День Державного прапора України. Тобто ми стали свідками зародження ще однієї, дуже важливої для політичного та національного єднання нашого народу державної традиції.

Читець 1. 

Вже скільки закривавлених століть 

Тебе, Вкраїно, імені лишали... 

Тож встаньмо, браття, в цю урочу мить: 

Внесіте прапор вільної Держави! 

Степів таврійських і карпатських гір 

З'єднався колір синій і жовтавий. 

Гей, недругам усім наперекір – 

Внесіте прапор вільної Держави! 

Ганьбив наш прапор зловорожий гнів, 

Його полотна в попелі лежали... 

Але він знов, як день новий розцвів, 

Внесіте прапор вільної Держави! 

Повірмо в те, що нас вже не збороть, 

І долучаймось до добра і слави. 

Хай будуть з нами Правда і Господь – 

Внесіте прапор вільної Держави! 

В.Крищенко. Прапор України. 

2-й ведучий. До внесення прапора вільної України прошу всіх встати! 

Внести прапор! 

Державний прапор - одна з офіційних емблем держави, яка символізує її суверенітет. Український державний прапор являє собою синьо-жовте прямокутне полотнище з двох рівних за шириною, горизонтально розташованих смуг: верхньої – синього кольору, нижньої – жовтого кольору, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3. 

3-й ведучий. Поєднання кольорів синього і жовтого може трактуватися багатозначно: це кольори сонця, Верховного божества наших предків, та води – основних життєдайних сил і символів української міфології, це і чисте, мирне, безхмарне небо, що простягнулося над жовтим кольором хлібного лану – символом мирної праці і достатку, це золотий вогонь свічок на вінках, що пливуть синіми водами рік на свято Івана Купала, фрески Софійського та Михайлівського соборів у Києві. Однак головна ідея синьо-жовтого – це велика гармонія космосу, сонця, води та всього, що на землі сущого. 

2-й читець. 

Небесно-золотий наш стяг 

Ти пахнеш небом щирим злотом 

На тебе йде орда болотом 

Ти вдома вже а не в гостях 

Вогонь з водою шал стихій 

В тобі запікся у двобої 

Тут первні світу тут обоє 

В обіймах в долі грозовій 

Але вже каже нам судьба 

Аж зазирає Богу в вічі 

А я вже тут була не двічі 

Вже не піду помру хіба 

І. Драч. ”Небесно-голубий наш стяг…” 

1-й ведучий. Прапори держав, народів відомі нам з античних часів. Давні стяги на Русі були у великій шані ще за часів язичнества, а після запровадження християнства вони освячувались образом животворного Христа, що було перейнято від греків. Слов'яни обожнювали свої знамена й вірили, що у воєнний час вони найсвятіші від усіх ідеалів. Прапороносцями призначали, як правило, визначних богатирів, які мали обов'язок постійно тримати прапор над полем бою, пильно охороняти його. 

2-й ведучий. Серйозне вивчення кольорових композицій у літописних пам'ятках дало підставу російським геральдистам у 1910 році назвати синій і жовтий серед державних кольорів Давньої Русі. 

Цікавою є версія львівського мовознавця М.Роговича щодо давньої української традиції поєднання жовтого та синього кольорів. Так, згідно з нею, слово «хохол», яким дехто зневажливо називає українців, монгольського походження: «хох» – синій, небесний, «улу» ( юлу ) – жовтий. Кінцева голосна редукується, і ми маємо теперішнє звучання. 

Ця здогадка досить вірогідна. Згадаймо: в багатьох літописах вказується, що мечі як символ незалежності і перемоги фарбували у синій колір, а вкладали їх у золоті піхви. 

3-й ведучий. Синьо-жовті кольори поширюються на західноукраїнських землях у ХІУ ст., зокрема на гербових відзнаках. Якщо в Києві, очевидно під польським впливом, починають входити до геральдики білий та червоний кольори ( білий архангел Михаїл на червоному полі ), то в гербах Львівщини, Поділля, Холмщини, Закарпаття зустрічаються синій та жовтий кольори. Червоний колір Київської землі трансформувався з часом у малиновий прапор запорізьких козаків ( ХУ – ХУІ ст. ). 

1-й ведучий. Червоний прапор був завжди символом героїки українського народу – так свідчать українські думи вже багато століть. Це підтверджується, зокрема, думою про Самійла Кішку – козака, що втікав з турецького полону. 

3-й читець. Він повертався в Січ на турецькій галері, яку вартові січові козаки спочатку прийняли за ворожу і почали обстрілювати, але Кішка вчасно 

Чогось здогадав, 

Сам на чердак виступав, 

Червонії хрещатії давнії корогви 

Із кишені винімав, 

Розпустив, до води похилив… 

Сам низенько уклонив. 

І запорожці радісно опізнали і прийняли свого побратима. 

1-й ведучий. А в народній пісенній уяві з’явився символічний образ боротьби Червоної Калини України. Найрішучіше цей крок було зроблено в легендарній пісні часів Хмельниччини “Розлилися круті бережечки…”. Цій калиновій козацькій пісні, особливо її останнім восьми рядкам, було призначено історією стати одним з найкращих гімнів України ХХ ст. 

1-й читець. 

Гей, у лузі червона калина , 

Гей, гей, похилилася; 

Чогось наша славна Україна, 

Гей, гей, засмутилася. 

А ми тую червону калину, 

Гей, гей, та піднімемо, 

А ми ж свою славну Україну, 

Гей, гей, та розвеселимо! 

2-й ведучий. Проте, окрім малинового прапора, козацькі полки мали прапори різних кольорів, в тому числі жовті, сині, зелені та ін. Жовті та сині барви найчастіше зустрічаються в козацькому одязі часів визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. 

3-й ведучий. З ХУІІІ ст. полкові і сотенні козацькі прапори Війська Запорізького все частіше виготовляють з блакитного полотнища, на які жовтою фарбою наносять хрести, зорі, зброю, постаті святих. Подібні барви поширюються і на знамена козацьких полків Слобідської України. Зокрема корогва Балаклійської сотні Ізюмського полку була такою: на жовтій землі – червоний хрест, над ним - корона і блакитні лаври. 

2-й читець. 

Ой пущу я кониченька в саду, 

А сам піду к отцю на пораду. 

Отець мій по садочку ходить, 

За поводи кониченька водить. 

“Ой на, сину, коника, не гайся, 

Щоб ти ‘ д того війська не зостався!” 

Військо йде, короговки мають, 

Попереду музиченьки грають. 

3-й ведучий. Ще напередодні Великої Вітчизняної війни в Ермітажі зберігалося чимало козацьких знамен, на яких можна було побачити поєднання цих двох кольорів. 

2-й ведучий. Слушно згадати відомого письменника Олексу Стороженка, який свого часу навчався у Харкові. В його єдиній поетичній декларації про Україну, яку автор бачить, як Матір ( уподібнення України з матір'ю має глибокі корені, зокрема в поезії бароко, що творилась у часи Козацької держави, де Україна бачилася ще й Козацькою Матір'ю ) незвичайні символічні рядки: 

3-й читець.

Була гарна наша Мати, 

Значна, сановита, 

Синім небом заквітчалась, 

В степу сукню мала. 

Лісами вбиралась 

І стьожкою блакитною 

В коси Дніпр вплітала. 

2-й ведучий. Тут виразно декларуються національні барви: «Синім небом заквітчалась» і «Стьожкою блакитною в коси Дніпр вплітала», а що «в степу сукню мала» – ясно, що жовту. 

3-й ведучий. В силу обставин, політичної розчленованості та відсутності своєї державності в Україні за часів феодалізму єдиної уніфікованої символіки практично не існувало. 

Потреба у відображенні національної символіки виникла в ході розвитку національно-визвольного руху в західноукраїнських землях в середині ХІХ ст. Тоді створена інтелігенцією у Львові Головна Руська Рада прийняла як національну емблему колишній герб Галицького князівства – зображення жовтого ( золотого ) лева на блакитному полі. Поширення цих кольорів можна спостерігати на прикладі про оздоблення зали, в якій товариство “Руських жінок” Станіслава влаштувало вечір пам’яті Тараса Шевченка в березні 1895 року. Газета “Діло” розповідала: “На естраді посеред екзотичних квітів і зелені украшений синьо-жовтими фестонами пишавя величавий бюст Шевченка". 

1-й ведучий. Аналогічну картину спостерігаємо й у Східній Україні. Незважаючи на заборону російського уряду відзначати 100-літню річницю від дня народження Великого Кобзаря, київське студенство вийшло у березні 1914 року на маніфестацію під жовто-блакитними прапорами. 

З початком першої світової війни ( 1914 р. ) в австро-угорській армії було створено військові частини з українців – Українські січові стрільці. Вони мали прапор, на якому був зображений архангел Михаїл, що тримає в одній руці меч, в другій – щит, де зображений золотий лев на блакитному фоні. 

2-й ведучий. Після лютневої революції 1917 р. по країні прокотилася хвиля масових мітингів і демонстрацій. У Києві такий мітинг відбувся 29 ( 16 старого стилю ) березня. На ньому робітники, солдати, інтелігенція йшли під червоними та жовто-блакитними прапорами. Під цими ж прапорами відбувалися масові маніфестації в Харкові, Севастополі та баг атьох інших містах Російської імперії, в тому числі й двадцятитисячна демонстрація у Петрограді. 

1-й читець. Газета «Речь» писала про ці події: « Над натовпом перед Казанським собором майоріли величезні прапори жовто-синього забарвлення колишньої Запорізької Січі й Гетьманщини». Інша газета, «Русская воля», доповнювала: « У всіх жовто-блакитні стяжки. Написи на жовто-блакитному полі – «Хай живе вільна Україна!». В київській газеті «Последние новости» був надрукований вірш Ядова «16 марта», у ньому є такі рядки: 

2-й читець. 

А под этим лучезарным 

сводом 

В вихре труб ликующего 

звона, 

Над свободным радостным 

народом 

Гордо рдеют красные 

знамена. 

Не сдержать ликующей 

стихии, 

Не объять очами всей 

картины... 

Вот сияют желто- 

голубые 

Гордо флаги 

"Вільной України". 

3-й ведучий. Жовтий та синій кольори як державні барви були прийняті офіційно Законом Української Центральної Ради у Києві. 

3-й читець. Незабутній Павло Тичина так описав проголошення УНР: 

Ой що в Софійському заграли дзвони, затремтіли, 

На білі голуби – ангели в небі полетіли, 

Ой там зібралися під прапори, під сонячні ще й сині. 

Віднині – не буде більш пана у вільній Україні. 

1-й ведучий. Такі самі кольори мав і прапор ЗУНР, ухвалений Законом про самостійність українських земель Австро-Угорської монархії (листопад 1918 року). 

Прапор Організації українських націоналістів ( ОУН ), створеної у Відні 1929 року, і пізніше УПА - Української повстанської армії, як політичних угруповань, мав червоно-чорний колір. Стосовно цього було ухвалено спеціальну постанову на 2-му Великому зборі ОУН у квітні 1941 року. 

2-й ведучий. Як національний прапор українського народу жовто-синє знамено було визнано окупаційною владою панської Польщі в Галичині ( 20-30 рр. ). Було багато випадків, коли хлібом-сіллю та синьо-жовтим прапором цілими селами у вересні 1939 року селяни Галичини зустрічали радянські війська, що, однак, закінчилося трагічно для організаторів цих зустрічей – невдовзі вони були репресовані та знищені сталінським режимом. 

3-й ведучий. Сьогодні Державний прапор постійно майорить на будинках Президії Верховної Ради України, резиденції Президента України, його представників в областях і районах, Кабінету міністрів України, у святкові дні – на будинках міністерств та відомств, інших державних та громадських організацій. 

Синьо-жовтий Державний прапор України піднімається при відкритті міжнародних конференцій, під час офіційних церемоній, при врученні міжнародних спортивних призів. Наш прапор тріпотить на вершинах Гімалаїв, Ельбрусу і Кіліманджаро. 

1-й читець. 

Негода. Наче хвилі у Дніпрі, 

Нуртують чорні хмари угорі. 

Бувало також: мряка та імла 

Неждано чистий обрій облягла. 

Раптом бачиш трепетну блакить – 

То український прапор майорить. 

Зима настала. Глибоченний сніг 

 На сквери, площі і бульвари ліг. 

2-й читець. 

Та подивися, друже, у вікно, 

Де має жовто-синє знамено. 

Ласкавий літній легіт проліта... 

Он там цвіте пшениця золота. 

Це український прапор - дивоцвіт. 

Відбився в ньому неповторний світ. 

І чорноморська гожа синява, 

І далина мрійлива степова. 

Карпати в нім, Донбас, Галичина – 

Вся прехороша рідна сторона. 

В нім біль народу, гордість, жаль і гнів, 

Чекання світлих, радісних часів. 

Ю.Загорський. “Негода. Наче хвилі у Дніпрі…”. 

1-й ведучий. Дорогі друзі! Любіть свій народ, свою землю, яка є найкращою в світі. 

2-й ведучий. Любіть свою Україну, пишайтесь її символами. 

3-й ведучий. А сьогоднішнє свято нехай послужить зціленню і відродженню наших душ.